2 Самуїлова.
22.
І засьпівав Давид Господеві того часу, як Господь вирятував його з рук у всїх ворогів його й з руки Саулової, й промовив: 
Господь — скеля моя у тїснотї моїй, захищає — рятує. 
Він мій Бог і затула моя, й до його втекаю я в нуждї. Він мій щит, ріг спасення мого, він мій тверджений замок про втеки. Визволяє мене він з потали, з ворожої волї й сили. 
Обізвусь до всехвального Бога, й він вороги мої боре. 
Смерть, як води, мене обняла, зло на мене реве бурчаками. 
Ланцюги свої пекло на мене кує, й тенета готує. 
І в скорботї моїй заквилив я до Господа, кричма заплакав. І почув він мене із палати своєї, почув він мій голос, і дійшов до ушей його крик мій й плач, й квиленнє-благаннє. 
Позирне, й земля захиталась, і небо здвигнулось в основах. Бо тяжким він гнївом закипів, загорівсь, запалав несказанним. 
Із ніздер устав дим, з роту вугльом жеврющим і поломєм жарко жахнуло. 
Прихилив небеса та й зійшов; чорний мрак під ногами у його; 
Під ним дух Херубим; він летить крильми вітру в хуртовинї-бурі. 
Обгорнувся-закутавсь у шату — у тьму водяну, в чорну хмару. 
Як сяйне, як дихне, летить гряд, летить жар, летить жупел жерущий; 
Загрімів Господь з неба, подав голос Бог всемогущий, найвишчий. 
Метнув стрільми й роспудив їх різно; блиснув блискавками й злякались. 
І відкрилося оку дно в морі, розверзлись у горах утроби від страшенного гласу, від грому грізного, від духу гнївного. 
І простїг він з високого неба правицю, й мене з вод великих 
Із неситої злостї, з пучини, з безоднї ворожої витяг. 
Вони встали на мене в недолї, Господь же менї дав підмогу, 
На простір мене вивів з тїсноти й вирвав із рук беззаконних. 
І воздав менї Бог по моїй щирій правдї всї блага на сьвітї, наградив він мене за мої чисті руки своїм воздаяннєм. 
Бо путями Господнїми твердо ходив я, цураючись кривди; не чинив я ледачого ледарства проти спасенного слова. 
Всї закони Господнї перед віччу в мене стоять що години. Не звертаю й праворуч із них, а не то, щоб лїворуч звертати. 
Непорочен і чист перед ним був устами я й серцем. Над усе я гріха й переступу Божої волї берігся. 
І воздав Господь Бог за мою щиру правду менї воздаяннєм, за мої чисті руки перед віччу в його, обмислив прещедро. 
З преподобним єси в милосердю його преподобен і сам ти. І правдивого в правдї своїй ублажаєш земними благами. 
З чистим серцем ти чист, і показуєш правду йому без утайки, а з олживим, зрадливим, лукавим, його ж робом ходиш і робиш. 
Заступаєшся ти за убогих в лихій їх годинї й тїснотї, очі ж гордих, неситих пихою загреб хилиш низько до долу. 
Ти, мій Боже, у мене за сьвітло, ти сьвітиш менї й у темнотї, і просьвічуєш темряву й розуму й серця сумного. 
Я з тобою воюю, з тобою звойовую військо хоробре, і з тобою на тверджі потужні, на мури злїзаю високі. 
Бог! у його дорога без хиби права, слово чисте у його; щит спасенний він тим, хто надїю в йому одному покладає; 
Бо хто Бог, опріч Господа, Бога одного, і хто нам защита, опріч його сьвятого, єдиного Бога справдешнього в сьвітї? 
Він мене підперезує силою й путь менї рівно рівняє, 
Робить ноги бистрими, як в оленя, й гори знижає високі; 
Робить з рук моїх він самосїка-меча, з пліч — мідяного лука. 
І щитом закриває спасенним, і милостю пишно величить. 
І ступнї розширяє мої, й нога не спіткнеться у мене. 
Я вганяю за ворогом прудко, хапаю, не дам улизнути, 
І вирізую всїх до ноги, щоб на мене вже більш не вставали. 
Підперезуєш міццю мене, й лечу я до бою стрілою, 
Бо женеш вороги сперед мене, я в пень їх запеклих рубаю. 
І кричать вони й квилять, нема їм підмоги й рятунку. Кричма квилять до Господа, нї! він мовчить і до них не озветься. 
Й розкидую їх, розсипаю, мов землю, мов порох по вітру; я топчу їх ногами, мішу, як грязюку в багнї, у калюжі. 
Рятував ти від змовин мене, уберіг і від бунту слїпого, і зробив головою язиків чужих, боввохвальників страннїх. 
Люди — народи страннї, язицї чужі, боввохвалцї непевні, що не знав їх, не відав, вони тепер служать менї, послухають. 
Чужий рід, чужа віра, леститься до мене, менї догоджає, й тремтять вороги чужоземцї по тверджених замках високих. 
Жив Господь і прославлена скеля моя й защита спасенна, 
Бог, що помсту мою взяв на себе, піддавши народи під мене, 
Що вхопив мене з рук в супостат і підняв мене в гору, і від зрадника з серцем запеклим, лихим, слобонив мою душу! 
Тим я, Господи, буду в язицїх невірних тебе прославляти, й твоє імя, прізвище в псальмах, величнїх піснях восьпівати. 
Бо цареві свойму ти на подуж підмогу велику являєш, й Давиду помазанцеві й його роду по вік призначаєш.