Генезис.
49.
І прикликав Яков сини свої і каже: 
Ой синове Якова! Скуптеся докупи, та послухайте, що скаже вам отець Ізраїль. 
Ти, мій первенче, Рубене, сило моя перва! Ти й поважен, ти й потужен, всїх ти переважив, 
Та филюєшся водою, задню пасти будеш; лїг бо на отецьке ложе, ложе ти зневажив, і зневажив і споганив батькову постелю! 
Симеоне й ти Левію! Браттє ви між браттєм, та сестра знаряддє в зрадї кривдї стала. 
Не ввійду я в вашу раду, поки й тху тихого, і до змови не пристану серцем чистим, чесним. Бо вони людей в завзяттї мучили, вбивали, в безумі свойму терзали навіть і скотину. 
Проклинаю їх нелюдське дике їх завзяттє; їх в Ізраїлї розсїю, звергну у Якові. 
Юда! Тебе возхвалить рідне браттє ревно, і вклонятись тобі будуть батька твого дїти. 
Юда левчук голодний; ситим будеш, синку, і хижацтвом пійдеш в гору; левом опочинеш: Мов той лев заляжеш спати, страшен, як левиця; хто зосьмілиться збудити, сон його стрівожить? 
В Юди не похитнеться берло між колїньми, докіль мир постане в людях, чаяннє в народах. 
В виноградї він привяже знїжене ослятко, у найкращому, ослицї мазану дитину. У винї одежу виправ, платтє у червонім. 
Од вина потуманїли ясні очі в його, од молока побілїли в його ситі зуби. 
Зебулон седить над морем, судна знай вітає; його слуги пробувати будуть і в Сидонї. 
Іссахар — осел костлявий між двома хлївами. 
Бачить, що в землї родющій люба річ спочити; і на паньщинї гне спину під тягар, працює. 
Дан свій люд судити буде, рід свій в Якові. 
Дан лежати на дорозї гадиною буде. Вкусить він коня за ногу, скине й їздеця він; навпаки впаде злякавшись, у сїдлї не всидить. 
На твою вповаю поміч, Господе, мій Боже! 
Гад — напре на його військо, він побє потужне. 
Ассер у життї роскішнім їсти ме хлїб з туком, ласощі царські усїм він вистачати буде. 
Нафталїй гіллє розкине пишним дубом. 
Йосиф же, се вітка добра з дерева, що родить над криницею, да й стеле яблука по муру. 
Нацїлялись в його з лука, стрелили, та лук свій 
Він удержав у потузї. Руцї не послабли. 
Всемогущий благодатно, синку, тебе кропить з неба гарними дощами, із землї годує. 
Ті ж бо всї благословення, що дознав отець твій, взяли гору над горами, вічними холмами. Ой нехай же на голову всї Йосифові зійдуть і на тїмє осяйного князя між братами! 
Бенямин, се в нас вовцюга, наситу не знає; вранцї — він жере поживу, в вечір — здобич дїлить. 
Усе це дванайцятеро поколїнь Ізрайлевих, і се промовив до них отець і благословив їх кожного, по благословенню його благословив їх. 
І заповідав їм, і каже їм: Я пригорнусь до народу мого. Поховайте мене з отцями моїми в печері, що на полї Ефроновому Гетієвому, 
В печері, що на полї Макпелевому, що перед Мамрійщиною в Канаан землї, що купив Авраам у Ефрона Гетія у державу на гробовище. 
Там поховано Авраама й Сарру, жону його; там поховано Ізаака й Ребеку, жену його, і там поховав я Лею. 
Куплене поле й печера на йому в синів Гетових. 
І переставши Яков чинити заповіт синам своїм, простягнув нозї свої на постелї і розлучивсь із душею, та й пригорнувсь до народу свого.