Екклезіаста.
4.
І обернувсь я, й побачив всяку пригнобу, що дїється під сонцем, і бачив сльози пригноблених, що нема їм утїшителя; а тут у руках гнобителїв — сила, за тих же нїхто не заступиться. 
І вважав я тих, що померли, щаслившими над живих, — тих, що вже нема на сьвіті, над тих, що живі ще; 
А над сих і тих щаслившими — ще ненароджених на сьвіт, що не бачили того зла, яке дїється під сонцем. 
Бачив я таки, що всяка праця й всяка користь з роботи викликує зависть між людьми. Та й се — марнота й мука духові. 
Дурень той, хто седить, склавши руки, й гризе власне тїло, приговорюючи: 
Лучше жменя в спокою над пригорщі, повні працї й марного силкування. 
І знов я обернувся, та й побачив марноту під сонцем: 
Людина собі одинока, нї сина, нї брата, а не перестає працювати, очі його ненаситні на багацтво. Та кому ж се я дбаю, й позбавляю душу мою всякого добра? Та й се — марнота й недобра робота! 
Двом лучше, нїж одному, вони бо мають більшу користь із своєї працї; 
Бо як один упаде, другий підніме свого товариша. Горе ж одинокому, як упаде, а нема другого, що підняв би його. 
Так само, як лежать удвох, — їм тепло; а хто самітен, як йому нагрітись? 
І коли хто подужає одного, то удвох встоять проти його. Троіста нитка не так хутко рветься. 
Лучший убогий та розумний молодик, нїж старий, а дурний царь, що не вміє приймати поради; 
Бо той, вийшовши з темницї, стане царем, дарма що в свойму царстві родився убогим. 
Бачив я між усїма, що ходять під сонцем, із тим другим молодиком, що займе опісля місце тамтого. 
Безлїч було народу перед ним, а пізнїйші не будуть радуватись ним. І се марнота та мука духові. 
Уважай на ногу твою, йдучи в дом Божий, і будь готовий, скорше слухати, нїж приносити жертви робом дурнїв, що навіть не знають, як вони не гаразд чинять.