Приповісток.
24.
Нехай тебе до злих людей не пориває, анї бажай товаришувати з ними, 
Бо в серцї в них насильство, а уста їх говорять лихе. 
Мудрістю уладжуєсь дім, і розумом скріпляєсь, 
Знаннє же сповняє внутро його всяким дорогим і прекрасним майном. 
Мудрий чоловік потужен, і розум піддержує силу в чоловіка. 
Тим то й війну веди з розвагою, а добрий конець буде, як буде доволї нарад. 
Про дурного мудрість — річ надто висока, й в брамі нї пари він із уст не пустить. 
Хто задумає заподїяти лихо, того й лиходїєм називають. 
Помисл дурноти — гріх; зрадник — людям гидота. 
Коли ти в бідї показавсь безсилком, то бідна сила в тебе. 
Рятуй тих, що їх на смерть ведуть, а тих, що їх засуджено на страченнє — чи ж покинеш їх? 
Скажеш може: Ми про се не знали! Та, може, й той не знає, що вивідує серця? Той, що дивиться тобі в душу, той се знає, й відплатить чоловікові по вчинках його. 
Їж, сину мій, мед, бо він смачний, й крижку, бо солодка вона піднебенню: 
Оттаке й спізнаннє мудростї для душі твоєї. Як ти вже знайшов її, то й придбав будущину ти, й надїя твоя не даремна. 
Безбожний! не задумуй лиха на домівку праведного, й не пустош місця спокою його, 
Бо праведний впаде сїм раз — і встане, безбожні же впадуть у погибель. 
Як ворог твій впаде, не радуйсь, і не веселись у серцї, як він спотикнеться; 
А то побачить Господь і невгодно буде воно йому, й одверне гнїв свій від його. 
Не сердься на лиходїїв, і не завидуй безбожним, 
Бо лихого будущина пропаща, а сьвітильник безбожних загасне. 
Мій сину! Господа й царя твого страхайся; з ворохобниками не товаришуй, 
Бо нагло прийде погибель від них, — і біду від обох — хто її наперед узнає? 
Сказано ще й се мудрими: Вважати в судї на особу — се погано. 
Хто винуватому скаже: „Ти невинен‟, того клясти ме люд, того зненавидить народ; 
Хто ж викаже його вину, тих будуть любити й благословити. 
Хто відказує по правдї, наче в уста цїлує. 
Упорай перш твої поза домом справи, упорай перш усе на твойму полі, а тодї вже й в твоїй домівцї розпоряджуй. 
Не будь льживим на ближнього твого сьвідком; чого ж бо тобі оманювати устами твоїми? 
Не говори: Як він менї вчинив, так само й я йому вчиню: відплачу чоловікові по вчинкам його. 
Йшов я раз попри поле чоловіка лїнивого, й уз виноградний сад чоловіка скупоумного: 
Дивлюсь — терниною все позаростало, земля кругом кропивою окрилась, а камінна огорожа розвалилась. 
Споглянув я й взяв се до серця, споглянув та й навчивсь такій пересторозї: 
Не довго будеш спати, не довго дрімати; не довго — згорнувши руки, полежиш, — 
Аж ось прийде, мов прихожий, вбожество твоє, й нужда твоя — мов чоловік оружний.