Приповісток.
19.
Убогий в своїй невинностї лучший, анїж багач із ложними устами, а до того дурний. 
Не добре душі без знання, й хто поквапний ногами, спіткнеться. 
Безумність чоловіка скривляє дорогу його, та ще й на Господа він серцем нарікає. 
Багацтво друзїв много прихиляє, а бідного й один покидає. 
Ложний сьвідок не уйде кари, й хто сплетає лжу, рятунку не знайде. 
Багацько тих, що, знай, шукають ласки в значних, і кожен друг тому, хто дає гостинцї. 
Убогого ненавидять і брати його, а надто кидають його (богаті) друзї; біжить за ними, щоб поговорити, та й те надармо. 
Хто розуму здобуває, любить свою душу; хто розважливий — находить добро. 
Ложний сьвідок покаран буде, й хто брехню сплїтав — погибне. 
Не личять дурневі роскоші, а ще меньше слузї — старшованнє над князями. 
Розвага чинить чоловіка повільним до гнїву, й слава для його — вирозумілість на проступки. 
Царський гнїв — як би рик лева, а його ласкавість — мов роса на зелень. 
Дурний син — гризота отцеві, а сварлива жінка — мов вода крізь кришу текуча. 
І дом і майно — спадщина по родителях, а розумная жона — від Господа. 
Лїнь наводить сонливість, і недбала душа терпіти ме голод. 
Хто заповідь певнить, береже свою душу, кому ж байдужні путї його, той погибне. 
Хто чинить добро вбогому, той Богу позичає, і він нагородить йому добродїйство його. 
Карай твого сина, покіль є надїя, й не трівожся криком його. 
Гнївливий нехай прийме кару, бо як пощадиш його, то доведеться тобі ще не раз карати його. 
Слухай поради, й приймай докори, щоб через те опісля статись тобі мудрим. 
Багацько задумів у серцї чоловіка, та станеться те, що призначив Господь. 
Радість чоловікові, що любить добро чинити, а вбогий чоловік лучший, як льживий. 
Господень страх веде до жизнї, й хто має його, все буде довольний, та й зло не досягне його. 
Лїнивий спускає руку свою по чашу, та тяжко йому донести її до рота. 
Скараєш зрадливого, то й неук стане осторожним; скартаєш розумного — він ще порозумнїє. 
Хто батька нехтує й матїр проганяє, — той син ледачий й безчесний. 
Не слухай, мій сину, підшептів, доводячих до відвернення від слів розумних. 
Лукавий сьвідок глузує з суду; уста беззаконних пожирають неправду. 
На зрадливих готові суди, а на тїло безумних — удари.