Йова.
13.
От же все це вбачало око моє, чуло ухо моє й затямило собі. 
Скілько ви знаєте, знаю й я, бо я не пущий за вас. 
Та я до Вседержителя рад би говорити, я з Богом бажав би розправляти. 
Ви ж тілько льжу куєте; всї ви лїкарі безварті. 
О, коли б ви мовчали! се була б ваша мудрість. 
Слухайте ж мого осуду, й розважте відповідь із уст моїх: 
Чи справдї належало вам задля Бога неправду сплїтати, й задля його льжу говорити? 
Чи належало вам притворювятись перед ним і за Бога так змагатись? 
А на добре ж воно вийде, коли він схоче вас вивідувати? Чи й його ви так само ошукаєте, як оманють чоловіка? 
Грізно скарає він вас, хоч ви потайно й притворюєтесь. 
Чи вже ж велич його не страхає вас, і страх перед ним не нападає на вас? 
Упомини ваші, як попіль, покрепи ваші — покрепи глиняні. 
Замовчіте передо мною, а я буду говорити, хоч би й що менї сталось. 
Чого ж би менї торгати тїло моє зубами моїми, й до життя мого простягати руку мою? 
Ось, він убиває мене, та я не перестану надїятись; я бажаю лиш оборонити поступки мої перед лицем його. 
А се вже буде оправданнєм менї, бо ж підлестник чей же не явиться перед лицем у його! 
Вислухайте ж уважно слово моє й ясуваннє моє ушами вашими: 
Ось, я завів суд над справою: знаю, що вийду виправданим. 
Хто зможе стати проти мене? Бо я борзо вмовкну й віддам дух. 
Тілько двох речей не чини (Боже) зо мною, а тодї я не ховати мусь від обличчя у тебе: 
Одверни від мене руку твою, й страх перед тобою нехай не потрясає мене. 
Тодї зви, а буду відповідати, або я говорити му, а ти відказуй менї. 
Скілько ж у мене сказ і гріхів? Покажи менї проступок мій і гріх мій! 
За що ти скриваєш лице (ласку) твоє, й за ворога маєш мене собі? 
Хочеш хиба стерти зірваний листочок, і за сухою соломинкою гнатись? 
Пишеш бо засуд гіркий на мене й дописуєш менї гріхи з молодостї моєї; 
Ноги мої в кайдани куєш, і всї стежки мої назираєш, і ходиш слїдом ніг моїх. 
Я ж, мов глина, розпадаюсь, як одежа, що її міль переїла.