Приповісток.
28.
Безбожник втїкає й тодї, як нїхто за ним не жене, а праведник сьміливий як лев. 
Коли край одступить від закону, тодї в йому много старших, а з одним розумним і тямущим мужом — він довговічен. 
Убогий чоловік, що вбогих оббирає, — се ливень проливний, що хлїб на нивах змиває. 
Відступники від закону безбожних вихваляють, а ті що певнять закон, — гнїв на них мають. 
Ледачі люде не розуміють правди; хто вірен Господу, такий на все розумен. 
Лучший той злиденник, що непорочен ходить, нїж багатир, що кривими путьми ступає. 
Додержуєш закон, — розумний син ти в батька, з ледачими дружиш, — отця твого соромиш. 
Хто маєтки свої намножує лихвами, збірає про того, хто помагає вбогим. 
Хто ухо відхиляє, щоб не слухать закону, того й молитва — хиба лиш гидота. 
Хто праведних звів на беззаконну стежку, сам упаде в свою яму, а невинним таки добре буде. 
Чоловік багатий — мудрий в очах своїх, та злиденник розумний його осоромить. 
Як праведні веселяться, то й велика радість, як же в гору ростуть безбожні, ховаються люде. 
Хто прикриває гріхи свої, не зазнає щастя, а хто признається й їх покине, той ласки доступить. 
Щасливий чоловік, що все в страсї ходить; хто ж серце запече, у біду попаде. 
Як лев рикаючий й ведмідь голодний, так пан безбожний убогій людинї. 
Нерозумний володїтель тїснить людей многих, хто ж користї не любить, — життє продовжає. 
Чоловік, що привинивсь проливом людської крови, — хоч би втїкав і в могилу, нїхто його не здержить. 
Хто ходить в невинностї, не дознає шкоди, хто ж ступає путьми кривими, — на одній з них впаде. 
Хто паше свою землю, мати ме що їсти, хто ж любуєсь у неробстві, глодати ме злиднї. 
Вірний чоловік — богатий на спасибі, хто ж рад борзо збогатитись, той не уйде кари. 
Не добре, в судї вважати на особу; такий чоловік й за окраєць хлїба одступить від правди. 
Завидливий наздогін біжить за багацтвом, і не в догад йому, що здогонить злиднї. 
Хто другому дорікає, здобуде з часом більше ласки, як той, що лестить язиком. 
Хто в батька-матері вкраде, та й каже: „се не гріх‟, — той товариш рабівника. 
Надутий розпалює сварку, хто ж надїєсь на Господа, — добро йому буде. 
Хто лиш на себе вповає, той безумен, а хто ходить у мудростї — спасеться від злого. 
Хто вбогому дає, не знати ме нужди, хто ж одвертає очі свої од його, — того проклинають. 
Як безбожні йдуть у гору, — ховаються люде; як же вони упадають, — праведник більшає.