Приповісток.
18.
Своєвольний всього забагає; він устає проти всього, що каже розум. 
Дурний не любить знання, хиба тілько, щоб повеличатись дотепом. 
З безбожником приходить і погорда, а з безчесним — сором. 
Слова в устах мужа — глибокії води; з джерела мудростї — широкий потік. 
Вважати на особу безбожного — се дїло погане, тим паче, щоб праведного повалити на судї. 
Безумного уста вдаються у сварку, а його слова викликують бійку. 
Беспутнього язик — погибель для него, а уста його — се сїть на душу його. 
Нашептані слова — неначе лакітки, а все ж вони до дна у череві доходять. 
Недбалий в своїй роботї — се рідний брат розтратника. 
Імя Господнє — се кріпка тверджа; втече праведник у неї, і він безпечен. 
Багатому скарби здаються кріпким містом, він уважає їх за високі мури. 
Перед упадком гордуватїє серце в чоловіка, а перед славою — покора. 
Хто, не вислухавши, відповідає, той дурень і стид на його спадає. 
Дух в чоловіцї підпирає немочі його, а дух прибитий — хто може піддержати його? 
Розумного серце здобуває знаннє, й мудрих ухо, знай, про знаннє тілько дбає. 
Дарунок розширює чоловікові дорогу, ба й до панів великих його допускає. 
Первий в свойму спорі — правий, та приходить його противник, й перевірює справу. 
Жереб скінчить позиванку, він чинить розсуд і між панами. 
Розгнїваний брат — як утверджене місто, а звяга (з ним) — як засови в замку. 
Плодом уст чоловіка наповнюєсь черево його; що його уста зродять, тим він насичуєсь. 
Смерть і життє — в руцї язика, й хто любить його, їсти ме плоди його. 
Хто знайшов добру жону — знайшов добро й одержав ласку від Господа. 
Убогий, благаючи, говорить; багатий промовляє згорда. 
Хто хоче приятелїв мати, мусить і самий приязним бути; друг буває од брата прихильнїйший.