ПСАЛЬМА.
73.
Псальма Асафова. Що за благий Бог для Ізраїля, для чистих серцем! 
А я — мало що ноги мої не зійшли з дороги; мало що не поховзлись стопи мої. 
Бо я завидував бутним людям, бачивши щасливу долю беззаконних. 
Вони бо не знають горя до самої смертї, і тїло їх добре згодоване. 
Не зазнають нужди людської, і не бідують, як люде. 
Тому бута — намисто їх, а насильства — одежа їх. 
Од жиру викотило їм очі, серце їх переповнене забагами. 
Кепкують і злобно говорять про тїсноту; з висока вони гордують. 
Підносять уста свої до неба, а язиком проходять землю. 
Тому збігаються сюди люде його, і дають їм води достатком. 
А вони кажуть: Чи знає Бог? Чи є знаттє у Всевишнього? 
Ось там беззаконники, а нема в них журби нїякої; здобувають собі багацтва. 
Даремне дбав я про чистоту серця, вмивав руки мої в невинностї, 
Що дня приймаючи гірку муку, і що ранку мою кару. 
Коли б я сказав: буду ж і я так говорити, то я б спроневірився родові синів твоїх. 
І став я думати-гадати, щоб ті речі збагнути; трудна була се для мене праця. 
Аж увійшов я в сьвятиню Божу, і там зрозумів я долю їх. 
На ховзьких місцях ставиш їх, провалюєш їх в погибіль. 
Як притьмом знищені вони! Конець їм; пропали вони від страшного лютування. 
Як сновида пробудившийся, так ти, Господи, вставши, будеш зневажати образ їх. 
Як серце моє кипіло, і в серединї пекло мене, 
То стуманїв я і не знав нїчого; став я скотом перед тобою. 
Та при тобі я зостався: ти взяв мене за праву руку. 
Радою твоєю будеш мене вести, і приймеш мене в славу. 
Кого маю в небі? І крім тебе нема для мене втїхи на землї. 
Як зотлїє тїло моє і серце моє, то скеля серця мого й доля моя — Бог по віки. 
Бо ось, погибнуть всї, що віддалились від тебе; ти нищиш усїх, що, спроневірившись, відхиляються від тебе. 
Менї ж благо приблизитись до Бога; я покладаю надїю на Господа Бога, щоб проповідувати всї дїла твої.