Йова.
28.
Так! срібло має початкову жилу, й золото своє місце, де його плавлють. 
Залїзо добувають із землї, а мідь витоплюють із каміння. 
(Чоловік) робить кінець тьмі й пильно шукає за (таким) каменем у мороцї й найглухійшій темнотї. 
Пробивають закоп у місцях, де не постала нога; спускаючись, висять і сумують далеко від людей. 
Земля, де хлїб росте, у нутрі розрита, неначе огнем. 
Камінь її — то сафир із золотими крупцями. 
Стежки туди не знає хижа птиця, й не зазирнуло туди око яструба; 
Не топтали її левчуки, й не ходив по нїй шакаль. 
На граніт накладає він (чоловік) руку свою, з коренем перевертає гори. 
В скелях прорубує канали, й все дорогоцїнне вбачає око його. 
Зупиняє протоки бурчаків і, що заховано в тьмі, все те на сьвітло виносить. 
А де ж мудрість знайти? і де є місце розуму? 
Чоловік не знає цїни її, й не знаходиться вона на землї живих. 
Безодня говорить: Не в менї вона; та й море каже: Не в мене! 
Не продається вона за золото та й не вимінюєсь її за срібло ваговите; 
Не в цїнї вона з золотом Офирським, нї з дорогоцїнним ониксом, нї з сафіром. 
Не рівняєсь із нею золото й кришталь, та й не виміняєш її за посуди щирозолоті. 
А про коралї та перли й згадувати нїщо; здобути премудрість — цїннїйш над рубини. 
Ба й топаз Етиопський їй не рівня; щирим золотом не цїнуєсь вона. 
Звідки ж береся премудрість? і де є місце розуму? 
Від усього, що живе, скрита вона, ба не догледить її й птаство піднебесне. 
Правда, безодня та смерть говорять: до ушей наших доходила чутка про неї; 
Але тільки Бог знає тропу до неї та знає й місце її. 
Він бо прозирає всї концї сьвіту, й що під небом, він вбачає. 
Як він визначив вітрові вагу й водї давав міру, 
Коли вказував дощам закон, а блискавицям дорогу, — 
Тодї він бачив її й явив її, й приспособив її, та навчив ще й слїдити її, 
І сказав чоловіку: Страх Господень — се справдїшня премудрість тобі; берегтись злого — се розум.